Мені було 15, коли в моїй голові почали слова складатися в рядки з рими. В той час, коли всі дівчата ходили за ручку з хлопцями, я сиділа в гіркій самотності, адже всі мої друзі просто відріклися від мене, без вагомої на те причини.

Я почала писати, в той час це було для мене порятунком, адже серед рядків я знаходила спокій, слова лилися просто рікою, тоді у мене був грубий блокнот віршів. В той час я могла б випустити не одну збірку, але видно не доля, коли я сиділа на уроці в черговий і мене ігнорували, а плакати і депресувати не хотілось, я вирішила писати…

Коли я вирішила писати, я потягнулась за блокнотом, моїм вірним другом, який останні декілька місяців витягував мене із тяжкої депресії, але його я не знайшла, тоді я почала ритися в сумці краще, але нічого не змінилося, блокнот або вкрали або я його десь забула. Пройшло вже 3 роки, а я не можу пригадати де могла його залишити, тому все ж таки впевнена, що його в мене вкрали.

Я була дуже засмучена, адже там були мої думки, мої страждання останніх місяців. Там було життя, яке я проживала сама, майже рік мого життя був відбитий там, у тому блокноті, настільки сумно і печально…